Товариство

На жаль, це дике питання дехто іноді ставить перед собою. Джессіку зрадили її хазяї, але люди не дали їй загинути.

Важко розповідати історію зрадництва. І якби все на цьому закінчилося, не знаю, чи узялася б я за цю тему – занадто вже боляче ще раз переконуватися, що не всі ми відповідаємо своєму людському «званню».

Забігаючи наперед: історія Джессіки ще не кінчена. Для хеппі-енда не вистачає головного: в неї поки немає справжнього постійного хазяїна, її опікають багато людей. Завдяки їм вона вижила, завдяки їм відновлюється її здоров'я, завдяки їм вона (я в цьому впевнена!) знайде новий будинок і спокій.

І саме через них я вирішила написати про ньюфаундленда на ім'я Джозі із Загону Рятувальників (це її офіційне ім'я), тому що зворушливих собачих історій багато, а от з таким проявом спорідненості душ зіштовхуюся вперше. У реальному житті вона могла б урятувати багатьох тварин від здачі в притулок. І в пироговський, і в ясногородський, і в гостомельський притулки, за словами волонтерів, часто везуть домашніх породистих тварин, тому що, наприклад, зробили ремонт і купили нові меблі, які кіт може подерти пазурами. У когось, можливо, бувають по-людськи більше вагомі обставини: хвороба, наприклад. Тому ми не беремося судити цих людей. Просто хочємо нагадати, що для нормальних людей твердження – собака (кіт) член родини – це не порожні слова. Нормальна людина не здасть рідну бабусю в будинок старих через те, що бабуся не гармоніює з новими меблями.

Улюблениця притулку

У гостомельском притулку для бездомних тварин Джессі з'явилася в липні. Її привезли чоловік і жінка – на той момент ще хазяї – на машині. Голова притулку Ася Вільгельмівна Серпінська, розповідаючи мені про сцену «передачі» собаки, хвилюється й запинається (люди, що працюють там, взагалі не приймають зрадництва, навіть по дуже переконливих мотивах):

– Вони просто поставили нас перед фактом: або ви забираєте її, або ми веземо її на приспання. Звичайно, ми будемо допомагати у її утриманні, але залишатися в нас вона не може.

Жінка, на піклуванні якої більше трьох сотень собак, перед таким шантажем не встояла й забрала Джессі до себе. Колишня хазяйка намагалася виправдатися:

– Мою маму паралізувало, а в мене самої астма, був астматичний криз, я ледве не вмерла. Лікарі сказали, що собаку, кішку й птахів треба негайно забрати з будинку, – згадує Ася Вільгельмівна. – Але невже ці люди так поспішали позбавитися від тварин, що не знайшли кращого варіанта, чим віддати дев'ятирічного (!) домашнього собаку в притулок? У Джессі хронічний отит обох вух, на правому оці глаукома. Вона потребує постійного піклування: вушка треба регулярно промивати, закапувати, засипати спеціальною пудрою, а хіба притулок може забезпечити їй це, якщо в нас немає постійного ветеринара й навіть фельдшера, і всього двоє робітників на півтисячі тварин? Та й про свої обіцянки вони забули відразу – жодного разу не приїхали, жменьки корму не привезли.

На моє питання, яке враження зробили на неї «хазяї», Ася Вільгельмівна помовчала, а потім коротко відповіла:

– Небідні, байдужі.

Зате в гостомельськом притулку працюють небайдужі. Вони, як могли, створювали Джессі ілюзію будинку, лікували вуха й душу. Розумниця і красуня, вона стала загальною улюбленицею, і коли її відвозили в Київ (про це трохи пізніше), всі працівники притулку плакали й цілували собаку.

– Ви її тільки підлікуєте, і якщо хазяїна не знайдете, везіть назад! – кричали вони вслід машині.

Чужих ньюфів не буває

А от зараз я підходжу до того, заради чого узялася за цю тему. Про те, що в притулку живе стара ньюфіця, довідалися київські любителі цієї породи. Ньюфаундлендів в Україні небагато, і всі власники, так чи інакше, знайомі один з одним. Тим більше, що всі вони до певної міри «родичі»: через нечисленність породи їхні вихованці – чиїсь діти, онуки, правнуки й т.д. По всіх цих причинах серед ньюфістів утворилося своєрідне породне «братерство». Тому коли стало відомо про сироту з притулку, двоє власниць ньюфаундлендів, Оксана Мазур і Лада Павликовська, вирішили забрати Джессі із притулку, вилікувати (по можливості) гострий отит і знайти їй хазяїна, з яким вона доживе свій вік. Довідавшись про це, до порятунку Джеськи підключилися й інші собачники. Яна Ніфонтова, заводчиця ньюфів і власниця нещодавно загиблого знаменитого Макса (по родоводу - Фріхедшабс Нат Кінг Лантусі), чиї діти становлять основу українського ньюфаундленд-генофонду, терміново обдзвонила всіх своїх «родичів». До речі, вона по своїй картотеці встановила й повне ім'я собаки – Джозі із Загону Рятувальників, і її походження. Виявилося, що Джессі – дочка Макса й Санти Нью-Ленд Терра Нова, у ній тече благородна кров знаменитих предків.

Там же Яна знайшла телефон «хазяїв» і подзвонила їм. Чи треба говорити, що їй повторили все, про що вже розповідала Ася Вільгельмівна? Я дуже хотіла поговорити із цими людьми й задати їм один-єдине питання: «Невже Джессі не заслужила, щоб і про її старість подбали? Адже є ж клуби, заводчики й просто любителі собак! Можна було подзвонити в клуб і попросити знайти нового хазяїна. Що, кинути в притулку простіше? Адже за приспання ще й заплатити треба!». Але Яна не дала мені їхнього телефону. Так, по великому рахунку, і не про що з ними розмовляти – вони люди дорослі, їх не переробиш. До речі, Яна відразу сказала мені, що якби їй подзвонили, вона б протягом двох днів знайшла, куди прибудувати свою «дочку».

Джессі – собака з оцінкою «відмінно»

Зараз вона в клініці Левицьких. На прохання Оксани Анатолій Едуардович прийняв Джессі на стаціонар, щоб провести повне обстеження (аналізи, ультразвукове дослідження, вакцинацію) і підлікувати вуха. Доктор попередив, що хронічний отит – захворювання досить «нудне», воно вимагає постійного догляду за вушними раковинами й послідовного лікування. Правда, не дорогого, але регулярного! А всі, хто бере участь у її долі, скинулись грошима, щоб оплатити лікування й утримання. Правда, з «сиріт» Левицькі беруть символічну плату, а харчування для Джессі забезпечила Лада – вона привезла в клініку два мішки корму. Проте якусь суму ветеринари повинні витратити на ліки, і ньюфісти вирішили cплатити це в складчину.

Тут, у клініці, розумниця Джессі за два дні стала улюбленицею. І майже красунею. Тому що тільки ньюфісти знають, наскільки складний догляд за шерстю «водоплавних ведмедів». Вона потребує регулярного вичісування й миття, чого в притулку, на жаль, забезпечити не могли. Так що Джессі з'явилася в клініку вся в колтунах. І Оксана з Ладою витратили цілу неділю, щоб собака став схожий на справжнього ньюфа: вони приїхали із гребінцями, пуходерками, колтунорізками, ножицями, і цілий день по черзі вичісували, вирізали колтуни – коротше, приводили Джессі в порядок. Я приїхала в клініку наступного дня, і назустріч мені вийшла величезна чорна ведмедиця з доброю мордою.

– Вона вже адаптувалася, звикла до нас, – сказала Оксана Левицька. – Почуває себе нормально.

Я подивилася собаці в очі. Оксана сказала правду: Джессі посміхалася.

Замість висновку

Ньюфісти вирішили виставити Джессі на грудневій виставці КСУ в класі «ветеранів». Тільки для початку її треба підлікувати, оформити родовід, і взагалі, повернути до повноцінного життя. Кілька людей вже виразили бажання взяти собаку до себе. Однак люди, що взяли на себе відповідальність за неї, постараються підібрати Джессі найбільш підходящого по психотипу власника. Так що запрошую дзвонити в редакцію «Газети...» усіх, крім колишніх хазяїв – їм собаку вже ніхто ніколи не віддасть.

Розумниця Джессі виконує всі команди: у свій час вона пройшла випробування по програмі «Собака в місті», набрала 92 бала й одержала оцінку «відмінно».

Інна Григор'єва