Вони неймовірно гарні: чисті, мов сльоза, підсніжники, блакитноокі проліски, аметистові шафрани, повита стародавніми повір’ями сон-трава… Як на мене, то з нашим українським первоцвітом не зрівняється ані визнана королева квітів троянда, ані увесь разом узятий екзотичний експорт, який наповнює важким пристрасним ароматом квіткові крамниці та київські тунелі метро.
Червона книга України
Підсніжник звичайний
Galanthus nivalis L. |
 |
|
ORDO:
Лілієцвіті
FAMILIA:
Лілійні |
 | |
Статус:
Зникаюча декоративна рослина, поширення якої інтенсивно
скорочується.
Поширення: Зустрічається зрідка в
Лівобережному Лісостепу, розсіяно в Правобережному Лісостепу, досить часто
в Карпатах та прилеглих районах. В Україні проходить південно-східна межа
ареалу.
Місцезнаходження (екологія): Ліси, переважно листяні,
галявини.
Причини зміни чисельності: Масове збирання навесні
населенням, викопування цибулин.
Розведення в культурі:
Культивують.
Вжиті заходи охорони: Охороняється в Карпатському і
Канівському заповідниках та ряді заказників. Занесено до "Червоної книги
СРСР".
Необхідні заходи охорони: Заборона продажу букетів та
викопування цибулин, контроль за станом популяцій. |
Знаю: наших чоловіків приваблює дешевизна первоцвітів, які вони купують у бідних гуцулок, щоб «відмітитися» у День св. Валентина та у Міжнародний жіночий день. Скажете – не в грошах справа? І чоловіче серце також тріпоче від поезії цих крихітних скромних квіточок?
Якщо так, то такі мрійники-романтики мусять знати, що заради хвилинної забаганки під загрозою сьогодні генофонд українських первоцвітів. Десятки тисяч ніжних веснянок з рідного лісу потрапляють у вигляді зворушливого дарунка до рук наших прекрасних жінок, а вже за кілька днів, забуті й зів’ялі, завершають свій шлях у смердючому сміттєпроводі.
Пропозицію диктує попит. Не бажали б ми зірваних квітів – то й не везли б їх нам до столиці зубожілі селянки, котрим у свою чергу здається, що там, у Карпатах, їх ще так багато… Про якусь там Червону книгу їм ніхто не розповідав. А «продвинуті» столичні плювати хотіли на ту Червону книгу. Для більшості з них, так званих міських, це також якась чужа термінологія. Треба жити простіше: в одній руці пляшка з пивом, друга – на талії коханої з букетиком подарованих ппрлісків, у зубах – сигарета, а з вуст – через слово російський мат…
Великий німецький поет Йоган Вольфганг Гете сіяв (не зривав!) фіалки у лісі… Правда, дивак?
Невже ж геть усі українці такі примітивні варвари, яким властиво зривати, а не споглядати й милуватися незайманим? Невже всі живуть за принципом «мати, а не бути»?
Достеменно знаю, що є й інші: ті, що збережуть, захистять, не дадуть знищити… І вони сильніші за тих, хто думає, нібито все, що ворушиться, що дихає – створено для їхнього, «царьків природи», вжитку. Якби все було так безнадійно, то не прикрасила б світову літературу «Лісова пісня»… Усім серцем відчувала Леся Українка конфлікт Лукаша й Мавки, такий типовий, вічний конфлікт між грубим прагматизмом і витонченою поезією.
Я, мабуть, була б безнадійною песимісткою, якби не спостерігала (і не завжди пасивно), як наростає в Україні молодий і потужний рух на захист природи. Скільки сили, мужності й інтелекту вкладають молоді бійці Національного екологічного центру України, захищаючи і первоцвіти, і заповідні дніпровські острови, й неповторну українську флору й фауну… Це їм вдалося вивести з «партизанського підпілля» кампанію «Первоцвіт», яка бере початок у романтичних 1960–х. І не лише вивести з небуття, а й довести до певних перемог.
Ще кілька років тому могло здаватися маренням, що сьогодні кожен підрозділ київської міліції регулярно звітує «по первоцвіту», а метрополітен прикрашає соціальна реклама «Не зривай. Не купуй…».
Рейди в столиці, а також в Сімферополі та Харкові по виявленню та конфіскації рідкісної весняної флори ставлять за мету остаточно відучити населення від беззаконного продажу-купівлі червонокнижних квітів. Зелені воїни усе ще йдуть «проти течії», про що свідчить побиття одного з них під час рейду 8 березня в Сімферополі. Але усе-таки захисники природи підсилюють свої позиції завдяки певним змінам громадської думки, а подяка за це – небайдужим журналістам.
Отже, є надія, що формуються в Україні справжні ековоїни – котрі не вбивають і не плюндрують, а захищають. І прекрасна половина людства в Україні все частіше демонструє відмову від ніжного букетика первоцвіту на користь кімнатних рослин у горщиках, які зберігають пам'ять про чоловічу увагу принаймні до наступних свят. І чи не найкраще освічення в коханні нам, жінкам, коли буде збережено ще і ще один вид неповторних квітів?..
Анжеліка КОМАРОВА
газета «Свобода», № 10 (374)
17 березня 2008 р.
РУС
EN
