Віра і надія, любов і турбота потрібна і важлива не тільки людям, що через різні причини опинилися на вулиці, але і братам нашим меншим. Думається, останні оцінять їх наявність значно більше і віддячать удвічі. На відміну від людей, що відрізняються граничністю у всьому і завжди.
Напевно, тому багато людей беруть на себе відповідальність виховати кинутого, бездомного. Але не дитину. А собаку або кішку. Якщо місцеві власті за останній час спромоглися узятися за створення «дитячих будинків сімейного типу», то долі вуличних тварин їх не хвилюють взагалі. Звичайно, якщо не враховувати трагічну історію «Татарки» квітня 1998 року. Тоді очманілих транквілізаторами собак клали декількома шарами в машину і везли в село Синяк, а потім, унаслідок неправильно оформлених документів, назад в Київ. Але на «Татарку» фургон вже не пустили. Почалося святкування 1 Травня. Собаки залишалися в перегрітому металевому фургоні без води, пищи, свіжого повітря декілька днів. Коли фургон таки досяг пункту призначення, більше третини тварин була мертва. Є ще свіжий факт масового відстрілу собак напередодні «Євробачення-2005».
Але, як мовиться, мир не без добрих людей. Одна з таких – Ася Вільгельмівна Серпінськая – колишній викладач, доцент Академії архітектури. Зараз вона пенсіонерка і з 1999 року голова правління Київського товариства захисту тварин. У травні 2000 року на території колишнього телятника в Гостомеле (36 км від Києва) вона створила притулок для тварин. Охочих підтримати її ініціативу довго шукати не довелося. Вони заявили про себе самі.
– Сьогодні в Гостомельському притулку близько 450 собак і 150 кішок, – розповідає координатор програми «Людина знаходить друга» Марія. – Можливості поселити там хоч би ще одну тварину немає. Тому, підібравши на вулиці бездомну собачку або кішечку, несемо її додому і на черговій акції прагнемо передати в добрі руки.
Така акція Гостомельського притулку пройшла в минулі вихідні. Члени ініціативної групи і волонтери притулку зібралися недалеко від арки Дружби народів. Запримітити їх було складно, оскільки звичних для акцій масштабних плакатів, гасел, тим більше наметів не було. Все досить скромно. Деякі котенята і щеночки тихо-мирно спали в корзинах, накритих теплими ковдрами, деяких носили на руках, заколисували працівники притулку. Всього налічувалося 5 щенят і 7 котенят. До обіду обіцяли підвезти ще декілька. Зацікавлених тим, що відбувається, практично не було. Два журналісти і два фотокора. Чекаючи охочих поселити собачку-кішечку, вдалося дізнатися про нинішнє життя Гостомельського притулку.
– Ситуація у нас стабільно погана, – почала розповідь координатор ініціативної групи Ірина Терещенко. – Всього необхідного немає, але тварини не голодують. Допомагає Святошинський молокозавод. Двічі в тиждень ми беремо у них прострочену або браковану продукцію. Це десь 200-300 кг «молочки» в добу. Тваринам досить на один прийом.
Не гидуватимуть допомогти тваринам притулку і деякі м'ясні заводи. Фарш, кістки або морожену рибу вони віддають за зниженою ціною або зовсім безкоштовно. 250 кг м'ясного йде в день. Основу їжі собак складає пшоно. Кішки харчуються окремо. Що стосується яких-небудь вітамінів, то, за словами Ірини, про них навіть не йдеться. Загалом годування тварин Гостомельського притулку вимагає 2 тисячі доларів в місяць.
В цьому всьому найскладніше зрозуміти, як на таку величезну кількість собак їсти готує лише одна людина?! І працює він у дві зміни.
– У дворі стоїть декілька великих похідних чанів, де і вариться їжа. Газа у нас немає. Рубаємо дрова. Замість необхідних двох бригад по 7 чоловік кожна у нас працює 2-3 людини. Їх заробітна плата складає більше 500 гривень плюс проживання при притулку та харчування, – розповідає Ірина Терещенко.
Поки ми з Іриною розмовляли, у півторамісячного кошеняти, представленого на акції, з'явилися господарі та теплий дім. Молода респектабельна дівчина Олена, продавець-консультант одного з торговельних центрів Києва, разом з 8-річною дочкою підписали договір з притулком і подарували ще одній тварині можливість жити благополучно.
– Ось вже місяць мене переслідувала ідея підібрати на вулиці кошеня. Неодноразово шукала його, але марно. Розповідала про своє бажання на роботі. І ось одного разу мені приносять газету з анонсом акції. Тому я тут, – говорить Олена.
До речі, стосовно договорів. Такі підписуються з усіма охочими поселити бездомного щеня або кішечку. У договорі указується прізвище, ім'я нового власника, його паспортні дані і номер телефону. Це дозволяє працівникам притулку перевіряти, чи все добре з прибудованим ними твариною. Якщо ні, його забирають. Але такі випадки, на щастя, велика рідкість.
Ліля Приль
Адреса статті в Інтернет: http://www.from-ua.com/kio/4379d189d03cd/
РУС
EN
Повернутися