Київське міське товариство захисту тварин

Відвідування притулку для бездомних тварин – не для людей із слабкими нервами. Від надміру почуттів хочеться «усиновити» всіх скопом. Але це навряд чи під силу навіть мешканцеві пентхауса – у притулку, що в Гостомелі під Києвом, живе зараз приблизно 250 собак і 150 кішок. І всі вони, звичайно, хочуть їсти хоча б двічі на день, хочуть тепла, але головне – людської уваги.

Приручені, як запевняють учені, ще в кам'яному віці, чотириногі друзі погано пристосовані для самостійного життя в умовах міських джунглів. Притулок – це пристановище для домашніх вихованців які втратили хазяїв. Як їм там, кореспонденти From-UA вирішили з'ясувати, побувавши в Гостомелі.

Коробка печива й два літри молока

Після того, як ми визначилися з датою поїздки, нам призначили зустріч неподалік від станції метро «Житомирська» – звідти нас повинен був забрати на машині один з волонтерів. Власного транспорту в притулку немає. Водієм виявилася дівчина Світлана. Вона й ще один волонтер, Марія, що виконує роль екскурсовода, прибули на зазначене місце вчасно. Це було дуже до речі, з огляду на прохолодну погоду. Перед відправленням у притулок вирішено заїхати на ринок: купити ласощі для вихованців. Через пару хвилин у багажнику вже була велика коробка й кульок з галетним печивом (для «бобиків») і два пакети молока (для мурлик).

По дорозі в притулок зав'язується розмова – звичайно, про тварин. Світлана розповідає, що всього в Києві й на його околицях існує чотири притулки для бездомних тварин, причому жодного – державного. Крім того, більша проблема ще й у тім, що немає й цвинтаря для тварин – в Україні існує офіційно лише одне, під Харковом. Багато жителів столиці їздять саме туди ховати своїх вірних друзів…

Цікавимося, як же вихованці Гостомельського притулку переносять холод – ми вже знаємо, що притулок – це колишня коров'яча ферма. Виявилося, що холод – це й правда величезна проблема. Більша частина собак живе у вольєрах, на вулиці. І хоча в них там є будки, утеплені сіном і старим одягом, однак при температурі мінус 20 це слабко допомагає.

Найкраще кішкам – вони живуть у приміщеннях, які перебувають ближче всього до печей. На це є вагома причина: «матроскіни» холод переносять набагато болісніше, ніж «шарики».

Все, прибули. Нас зустрічає оглушливий гавкіт: частина собак живе навіть не у вольєрах, яких на всіх уже не вистачає, і ведуть «вільний» спосіб життя. В'їзд на територію притулку відбувається через подобу шлюзу: спочатку відкриваються одні ворота, потім їх закривають і відкривають другі.

Пси, що зустріли нас привітальним гавкотом, дуже швидко затихли, крім двох-трьох самих сварливих. Зате оживилися їхні побратими у вольєрах. Марія розповідає, що ці собаки які вільно гуляють по території – самі відгодовані. Адже крім регулярної годівлі вони встигають перехопити шматок-інший у візитерів. А в них останнім часом нестачі немає – у притулок навідуються й волонтери, і наші колеги-журналісти в пошуках жалісливого матеріалу. Жаль тільки, немає серед гостей багатих меценатів а-ля Бріджит Бардо.

Собачі мами…

Гостомельський притулок як такий виник ще шість років тому – в 2000-м році добра жінка, Ася Серпінська, викупила колишню ферму під заставу квартири. До останнього часу про її спроби врятувати від смерті бездомних кішок і собак небагато хто знав. Зате приблизно рік назад у неї з'явилася молода й жвава команда волонтерів. І хоча звучить це банально, але ці люди щиро співчувають нещасним тваринам.

Тоді-то й з'явилося те, що потрібно для «розкручування»: матеріали в пресі, сайт, вуличні акції. А головне, з'явилися люди, які звалили на свої плечі нелегку повсякденну роботу. За собаками потрібно прибирати, годувати, лікувати… До того ж Ася Вільгельмівна жінка добра й… довірлива. На жаль, цим користуються багато нечистих на руку «любителі» тварин.

Світлана й Марія розповідають, що в притулку навіть були випадки крадіжок. От днями повинні купити чотири алюмінієвих казани, щоб варити їжу, але от лихо – кольоровий метал може привернути непотрібну увагу. А коштують казани дорого, тягнуть на пару сотень гривень.

Годівля – окрема історія. Як правило, і собак, і кішок пригощають кашею. Іноді мурликам перепадає сухий котячий корм. А ще бувають такі забавні випадки, коли сусідній заводик пропонує взяти пару тисяч крабових паличок. І волонтери їх потім кілька днів чистять від целофану. Нам, до речі, також запропонували прийняти участь у цій процедурі, однак, зізнатися чесно, ми зволіли ухилитися.

Бобики, Полкани, Рекси й Мімі

Все вищевикладене з'ясовується по ходу спілкування з мешканцями притулку. Біля кожного вольєра ми зупиняємося, дістаємо 5-7 печенюшек і по черзі засовуємо їх у пащі. Признатися, завдання не з легких: собаки від радості й бажання одержати смачненького так і норовлять вихопити ласощі скоріше. До того ж холодно, і пальці швидко замерзають…

І ще одне утруднення: у кожного собаки свій власний характер, іноді дуже складний. От та, наприклад, явний лідер. І поки інші з'їдають по одній печеньці, вона норовить вихопити п'ять. А от та, за будкою, – явна «шістка», боїться близько підійти до сітки вольєра. Така собі «комуналка», тільки мешканці тут чотириногі.

У принципі, розповідає Марія, собак намагаються «сортувати»: за віком, розміром, характером, станом здоров'я. Однак, оскільки житлоплощі менше, ніж претендентів на неї, багатьом сусідів особливо вибирати не доводиться.

Останнім часом більша частина тварин попадає в притулок тільки в крайньому випадку, оскільки він і так вже перенаселений. В основному бездомних тварин намагаються тепер взяти на перетримування й підшукати хазяїна. Пошук відбувається всіма можливими шляхами: серед знайомих, через сайт і на акціях, які проходять кожні вихідні. Правда, віддають не всім. Так, трапляється, що вихованцями притулку цікавляться перекупники з «пташки», що підшукують кинутих породистих собак. Буває й гірше. Крім того, собак не віддають на ланцюг. Якщо все це не стосується бажаючих «усиновити» кота або собаку – їм будуть тільки раді.