Товариство

Шлях у Притулок

Ми звикли міряти дорогу, дивлячись на циферблат годинника. Не пройшло й двадцять хвилин, як електричка віднесла нас зі Святошина до Ірпеня, а там на нас чекала маршрутка до Гостомеля. Моїм гідом була жінка незвичайна: голова Київського міського Суспільства захисту тварин. Але цей «титул» залишився б порожніми словами, якби вона не зробила те, що для більшості захисників тварин залишається тільки мрією. Ми направлялися в справжній Притулок для бездомних тварин, що був створений під керівництвом і за особистою участю Асі Вільгельмівни Серпінської. Я з подивом довідалася, що за професією вона – математик, кандидат технічних наук, доцент кафедри прикладної математики Національного університету будівництва й архітектури. Благодійні діяння нам бачаться в романтичному ореолі, властивому більшою мірою гуманітаріям, але очевидно, справжня справа починається тоді, коли особистість виходить за рамки стереотипів.
…На привокзальній площі в Гостомелі до нас приєдналася ще одна попутниця: охляла кішка, що марно випрошувала милості в байдужої роздрібної торговки. У кішки була яскрава триколірна шубка, як говорять фелінологи, черепахового забарвлення. По народному повір'ю цей триколор приносить щастя. А на думку Асі Вільгельмівни, будь-яка, підібрана з вулиці тваринка безвідносно до породи й забарвлення робить людини багатшою і щасливішою.

Коротка довідка

А.В. Серпінська з вересня 1999 року очолює Київське міське товариство захисту тварин. У цей же час, завдяки зусиллям Асі Вільгельмівни та членів ТЗТ, закладаються основи нового притулку для бездомних тварин. Для цих цілей був виділений занедбаний телятник неподалік від СМТ Гостомель. Усього за кілька місяців старий будинок було реконструйовано, він набув риси справжнього Притулку. Роботи із благоустрою тривають. Сьогодні там проживають більше 150 собак і 30 кішок. Кошти на утримання тварин і будівельні роботи надходять за рахунок благодійних внесків.

– Любов до тварин – це Божий дарунок, він дається кожному від народження, але далеко не всі вміють його зберегти. Як Вам вдалося зробити це почуття творчим?

– У дитинстві я, як і всі діти, підбирала пташенят, що випали із гнізда, тягала додому бездомних цуценят і кошенят. Але усвідомлене відношення до тварин, до їхньої долі, прийшло тільки в зрілі літа. У молодості людина зайнята побудовою свого життя, родини, кар'єри. І якщо нами реалізовано все, що дано від Бога, ми не можемо залишатися байдужими до слабких і беззахисних, включаючи й тварин. Я назвала б це не любов'ю, а милосердям, – це більш всеосяжне поняття.

– Захист тварин – благородна справа, але в нашім суспільстві воно не користується належною повагою. Як Ви можете пояснити таке протиріччя?

– Згадайте радянський час. Люди, які персоніфікували милосердя, добродійність, не були в честі. Ці якості сприймалися як дивацтво й відхилення від норми. Виявляється, суспільна думка не завжди може служити компасом і критерієм правоти. Існують вищі закони, ми повинні додержуватися веління своєї душі й совісті.

– Які почуття ви переживали, коли Вас вибрали керівником ТЗТ?

– Мене обрали капітаном потопаючого корабля, обрала команда бунту. Довелося діяти швидко й рішуче. Слава Богу, зі мною залишилися однодумці – найбільш послідовні й стійкі захисники тварин.

– У Києві існує ще одне, вже цілком сформоване товариство захисту тварин з виразною назвою «SOS». Воно підтримало ваш «потопаючий корабель»? Наскільки я розумію, ви однодумці?

– Так, ми робимо одне загальне діло. У свій час ТЗТ «SOS» було нашим прапором, ми готові були йти за них у вогонь і у воду. Мої студенти підтримували їх на маніфестаціях у захист тварин. Але зараз у мене таке враження, що нас просто використовували як масовку, до нас віднеслись як до людей другого сорту. Коли ми звернулися за консультацією по створенню притулку, нам сказали прямо: «Навіщо ви беретеся за те, чого не вмієте робити?» Це послужило для нас гарним уроком. Ми зрозуміли, що розраховувати треба тільки на свої сили.

– Але все-таки ви вправі розраховувати на допомогу, адже ваше Товариство допомагає місту вирішити досить нелегку проблему безпритульних тварин.

– Ми не залишаємося самотніми. Я хочу висловити подяку Валентинові Станіславовичу Свидерскому, начальникові управління, головному державному інспекторові ветеринарної медицини м. Києва. При його сприянні нам допомагає Київська міська клініка ветеринарної медицини. Рівень кваліфікації лікарів Леоніда Івановича Гурова і його колег переконує нас у тім, що операції по стерилізації – справа цілком реальна. Треба зауважити, що головний акцент у своїй роботі ми робимо саме на масовій стерилізації тварин. Це єдиний гуманний спосіб зменшення числа «непотрібних» тварин.
Ми також дякуємо фірмі «Інтервет», що вчасно поставила нам партію вакцин. Адже профілактика інфекційних захворювань у притулку – це неодмінна умова.

– На думку песимістів, система «притулок – стерилізація» не вирішує проблем бездомних тварин у цілому.

– Це скоріше думка не стільки песимістів, скільки людей, зацікавлених у системі комерційного відлову бездомних тварин. Звичайно, одного-двох притулків на величезне місто недостатньо. Необхідно створити притулок у кожному районі, проводити пільгові стерилізації в кожній районній клініці. Адже цю ідею ніхто ще не пробував реалізувати в нашій країні.

– Говорять, на це потрібні величезні кошти...

– Набагато більших коштів вимагає система відлову й убивства тварин. При цьому результат – нульової. Нехай нам пояснять, чому не дивлячись на постійний відлов і знищення, кількість тварин практично не зменшується. За офіційним даними за 2000 рік у Києві було відловлено 24 тисячі собак.

– Як же пояснити цей парадокс?

– Така природа тварини. Пропорційно винищуванню підсилюється репродуктивна функція тварин. Бог створив їх для життя, от і спрацьовує самозахисний механізм виживання.

– У такому випадку й стерилізація суперечить волі Господа?

– Стерилізація проводиться під наркозом, вона перешкоджає появі на світ тварин, що страждають від голоду, холоду, й зрештою гинуть від рук служб відлову. Протилежність гуманної операції – болісна смерть, от і вибирайте, що більш завгодно Богові.

– Читачі «ДУ» («Домашні улюбленці») – народ співчуваючий безпритульним тваринам. Ви маєте можливість звернутися сьогодні до багатотисячної аудиторії.

– Насамперед, хочу сказати: не залишайтеся байдужними до тих, хто чекає від вас допомоги. Якщо ви хочете доброго відношення до себе – будьте милосердними до беззахисних істот. Двері нашого Притулку завжди відкрити для всіх бажаючих допомогти. Нам завжди потрібні робочі руки. Ми раді також усім, хто приходить просто поспілкуватися з нашими тваринами. Багато з людей вибирають у нашому притулку вірних друзів, таким чином, звільняється місце для знову прибулих. Наші вихованці повністю руйнують міфи про агресивність безпритульних тварин. Ще ніхто з наших працівників і гостей не постраждав від укусів – їхні зуби блищать тільки при посмішці. Вони чекають на вас! Приїжджайте! Тут ви зможете знайти вірного друга. Ми будемо вдячні всім, у кого виникне бажання нам допомогти фізично або матеріально.

Бесіду з Асею Вільгельмівною Серпінською

вела журналістка Анжеліка Комарова

Адреса статті в Інтернет: http://www.petsinform.com/dl/162/panorama.html