Товариство

За роки роботи в анімалістичній журналістиці я помітила досить підбадьорюючу тенденцію: люди стали більше відкритими до питань захисту тварин. Такі поняття, як «притулок», «стерилізація» стали частиною лексикона звичайного городянина. Полеміка про необхідність захисту тварин уже не викликає негативної реакції в більшості населення. Хотілося б сподіватися, що віяння часу пом'якшило вдачі також і за межами столиці нашої аграрної батьківщини, і що проблема безпритульних тварин, нарешті, почне вирішуватися на державному рівні. А поки що росте число нових товариств захисту тварин з багатообіцяючими назвами, але всі вони залишаються чистою фікцією без будівництва притулків. Адже тварин не можна захищати абстрактно.

Втім, є й конкретні результати в цій області. Протягом трьох років на телебаченні й у пресі я висвітлюю життя притулку Київського товариства захисту тварин. Цей притулок був створений з напіврозваленого корівника на пустирі, удалині від столиці у СМТ Гостомель. До вашої уваги моя бесіда з Асею Вільгельмівною Серпінською, головою Київського товариства захисту тварин.

– Чи можна сказати, що захист тварин став вашою професією?

– Це скоріше не професія, а напрям думок, спосіб дії. Захист тварин у вільний від роботи час або коли з'явиться бажання – це нонсенс. Тварина не може чекати – вона за той час загине. Як будь-яка інша серйозна справа, захист тварин вимагає повної віддачі часу й сил.

– Київське товариство захисту тварин формально існувало з 1966 року, але тільки в 1999 році, з Вашим приходом, був створений справжній притулок для бездомних тварин. Вашим попередникам цього зробити не вдалося... У чому секрет Вашого успіху?

– Насамперед мною рухало співчуття до тварин. В 1999 році я побувала в Бородянці. Там є місце, куди київська служба «Тварини в місті» відвозить виловлених у Києві собак. Це місце перетримування тварин перед «приспанням». Побачене привело мене в стан шоку. Але одночасно я одержала наймогутніший поштовх, що викинув мене зі спокійного буденного життя. Незабаром я очолила Київське товариство захисту тварин (КТЗТ) і приступила до створення притулку.

– Наскільки мені відомо, створити притулок – це робота не з легких.

– Я знала, на що йду. Але мені пощастило: мене підтримала моя родина.

– Існує думка, що проблемами тварин займаються люди самотні, що не зуміли себе реалізувати в професійному плані.

– Трапляється й таке. Але мені саме допомогло те, що я відбулася й у родині, і в професійній кар'єрі. Я – кандидат математичних наук, доцент кафедри прикладної математики Київського національного університету будівництва й архітектури. У мене дорослі діти, які активно мене підтримують, чоловік, що розділяє мої переконання. Я вважаю, що це також є складовими успіху моєї справи.

– Я не перший рік спостерігаю за притулком, і щораз бачу нові зміни. Розкажіть про його фінансування.

– Фінансування як такого у нас немає. Те, що наш притулок існує і розвивається – це фантастика. Найцінніший капітал, на якому він тримається, – це люди, члени Київського товариства захисту тварин. Це Галина Іванівна Александренко, прекрасна благородна людина, Павло Миколайович Большаков (я не бачила інших чоловіків, які так трепетно відносяться до тварин), це Валерій Миколайович Шмат, мій чоловік, який віддав в розпорядження притулку особисті «Жигулі» і весь свій вільний час. Часті гості і помічники в нашому притулку – Ольга Семенівна Панська, директор Софіївського музею, заслужений працівник культури, Тетяна Олександрівна Лазутіна, вірний справі людина, та інші.

– І все-таки, така проза життя: рух неможливий без грошей…

– В нас, на жаль, немає постійного спонсора. Це створює велику напругу в роботі, гальмує будівництво... Але періодично Бог посилає нам гарних і щедрих людей. Наприклад, одна жінка оплачує роботу ветеринарного лікаря, від її добродійності залежить здоров'я й життя наших тварин. Інший приклад: нещодавно ми поїхали, щоб купити цеглу, на завод «Прогрес» в Ірпені. А директор заводу, Валерій Миколайович Росстальний, виявляється, бачив мене по телевізору (до речі, у програмі «Хто в домі хазяїн»). Повернулися ми в притулок з подарунками: цегла, цемент, пісок. Тепер маємо можливість будувати ветеринарний стаціонар для хворих тварин, а також для їхньої стерилізації.

– Це буде лікарня тільки для приютських тварин?

– Не тільки. Ми плануємо проводити стерилізацію й міських, і місцевих, сільських. До речі, для жителів найближчих сіл стерилізація в нас безкоштовна – будуть менше підкидати нам цуценят і кошенят. Робота зі стерилізації частково вже ведеться. Близько 500 собак пройшли через наш притулок за схемою «стерилізація – влаштування». Коли завершимо будівництво – будемо стерилізувати приблизно до 50 собак на місяць.

– Фактично Ви допомагаєте місту вирішувати його проблему з безпритульними тваринами. Чим Вам дякує місто?

– Міській владі до нас немає ніякої справи, нас навіть на прийом до мера не записують. У міському бюджеті враховується стаття витрат тільки на службу «Тварини в місті».

– Чиновники вважають їхні методи вирішення проблеми більше економічними?

– На мій погляд, вони зовсім не бажають про це думати. А московські економісти й біологи порахували, що систематична стерилізація бездомних тварин обходиться набагато дешевше, ніж їхнє вбивство. Цей гуманний спосіб давно розповсюджений у прогресивних країнах.

– За матеріалами Всесвітнього товариства захисту тварин, схема «піймай і вбий» абсолютно не ефективна. Природа в цьому випадку підсилює репродуктивну функцію собаки.

– Цілком правильно. Але, мабуть, служби вилову в нашій країні просто не зацікавлені в гуманному рішенні цього питання.

– У нас прийнято виправдувати жорстокість бідністю...

– Це вже майже традиція. Хоча я не бачу, щоб хтось валився з ніг у голодній непритомності. Зате в супермаркетах дорогі продукти розкуповуються з разючою легкістю. Державою фінансуються масові розваги, що притупляють мозок, місто прикрашається дорогим несмаком. А масове вбивство безпритульних тварин вважається нормою. Таке враження, що люди хочуть списати на них свої гріхи. Але головний рознощик хвороб і винуватець бруду – людина.

– Ще один типовий докір на адресу захисників тварин: чому мов, вони не допомагають пенсіонерам і безпритульним дітям...

– Цей різновид ханжества мені добре знайомий. Що стосується пенсіонерів – вони частіше співчувають тваринам, чим забезпечені люди. На бездомних дітей мені теж боляче дивитися, але для чого ж тоді існує держава? Взагалі-то набагато легше виявити милосердя до братів по виду, тобто до людей. А співчуття представникам фауни, які страждають із вини самої ж людини – це прояв вищої моральності.

– Якщо правильно трактувати закони всесвіту, це одне з призначень людини. Бути найсильнішим – означає піклуватися про слабких, а не знищувати їх.

– На моє глибоке переконання, люди, що присвятили себе захисту тварин, випереджають епоху, це – люди майбутнього. Їх позиція протіворечит застарілої філософії антропоцентрізма, яка поставила людство на грань екологічної катастрофи. Отруєні води, горять ліси, винищені цілі види тварин.

–И на цьому похмурому тлі – «цар природи», що страждає від самотності.

– За роки радянської влади в нашім народі постаралися витравити традиції милосердя й гуманізму. Адже добродійність була нормою життя в багатих людей.

– Так, «Шариков» розгулявся. Стара ідеологія поступилася позиціями, а його зупинити усе ще неможливо.

– Думаю, що це тільки інерція, пережиток минулого. Я – оптиміст, і просто впевнена, що люди повернуться до першоджерел.

– У Вас прекрасний привід бути оптимістом. На це є всі підстави – варто лише побувати у вашому притулку!

Двері притулку для бездомних тварин Київського товариства захисту тварин відкриті. Тут ви можете поспілкуватися з тваринами, вибрати собі чотириногого друга або просто попрацювати на користь притулку.

Анжеліка КОМАРОВА

журналіст программи

«Хто в домі хазяїн»

Адреса статті в Інтернет: http://www.zoohall.com.ua/magazin_3_2002/tiopl_ruki.htm